Герої серед басейнщиків

Степанюк Антон Олексійович, 34 роки. Солдат, посада — номер обслуги мінометної батареї. У цивільному житті — менеджер з питань регіонального розвитку, ТОВ “Вікно у Водяний Всесвіт”.

• Антоне, ти пішов у ЗСУ в березні, під час самого пекла та боїв за міста у центрі країни. Це був твій перший військовий досвід? В який рід військ потрапив?
  Вірно, був мобілізований за власним бажанням з 12 березня. Ще під час нагнітання ситуації щодо війни з росією я прийняв для себе рішення, що піду до лав ЗСУ, якщо це станеться. У мене не було військового досвіду, адже в армії я не служив. Була спроба: після закінчення університету в 2009 р я отримав повістку на проходження строкової служби, пройшов комісію і був розподілений у місто Євпаторія. Мав проходити строкову службу у ПВО, але за 3 дні перебування в обласному пункті Києва та Київської області так і не був направлений на проходження служби. Отак, отримавши звільнення до наступного призову, я більше у військкоматі не з’являвся.
  Зараз без військового досвіду і профільної спеціальності мене направили в піхоту.

• До війни ти був регіональним менеджером, офісним працівником у сфері басейнового відпочинку. Розкажи як це: поміняти ноутбук на автомат, а телефон — на рацію?
  Людина — це створіння, що дуже швидко пристосовується до всього. Спочатку було трохи незвично, але через невеликий проміжок часу (тиждень, можливо — два) звикаєш до всього. Берці стають не такими вже незручними, холодний душ — ох, та це ж круто, що він взагалі є!, тушонка з кашею — відмінна їжа, спати на підлозі з автоматом — зручно, а бронік наче й зовсім не важкий.
  Багато повсякденних, звичних, побутових речей сприймається по-іншому.

• Чи допомагають тобі знання з “водної” сфери, досвід роботи? Якщо так, то як саме?
  Досвіду у «водній» сфері у мене зовсім небагато, застосувати його не було змоги, але один побратим вже сказав, що як мінімум купить каркасний басейн для дітей і буде користуватись нашою хімією, а як максимум — побудує стаціонарний басейн і, щоб самостійно доглядати за ним, придбає електронний курс Іштвана Степановича по догляду за водою (посміхається).
  
  
• Порівняй, будь ласка, свої очікування та реальність стосовно забезпечення та підготовки армії на сьогодні.
  Що стосується забезпечення, то військовий комісар у Львівському військкоматі сказав, що нічого брати з собою не потрібно: “Вам все видадуть, крім носків, білизни та “мильнорильних”. Я був дуже наївним, бо повний комплект військової форми не отримав по сьогоднішній день. Міністерство оборони каже, що ми всім забезпечені та все є на складах, а по факту — берці є, але лише 45-го розміру. У мене 42-й, то кажуть: “Бери, з кимось поміняєшся”. Каски й броніки видали, а все інше шукають друзі, співробітники, волонтери або дістаємо своїми силами.
  
  
• Певно, ти не рідко комунікуєш з волонтерами. Що можеш сказати про волонтерів серед басейнщиків?
  На жаль, нічого не скажу, бо не стикався з ними. Дякую Іштвану (прим. ред. — директор ТОВ “Вікно у Водяний Всесвіт”) за допомогу, знаю, що він займався цим, але не знаю повною мірою як саме. 
  Волонтерство… З одного боку, це вибір кожного — допомагати чи ні. З іншого — якщо ти не захищаєш країну зі зброєю, то маєш допомагати хоча би так. Це особисто моя думка.

• Скільки тривало твоє навчання?
  У мене з навчанням спочатку не задалося. Я мав проходити його на Яворівському полігоні й прибув туди в ніч з 12 на 13 березня, тоді ж він був розбомблений російськими ракетами. Ще три дні ми чекали, куди нас перемістять далі. Ті три дні нас намагались чомусь вчити, але це було в такому руслі: ось міномет 80мм, ось так він збирається, а як виставити координати на “0” — це вам розкажуть вже на війні.
  Потім, коли нас перемістили в інше місце, приїжджали інструктори, які хоч у дуже стислих часових рамках, але проводили навчання. Вони привозили протитанкові гранатомети, які стоять на озброєнні, показували принципи дії гранатометів як нашого, так і західного виробництва (наші ПТРК — корсар, фагот і радянські РПГ-7; британські NLAW і шведські АТ-4, американські М141 і німецькі Панцерфауст 3). В цілому, це був доволі біглий огляд, бо інструктори їздять по всій країні й повноцінно навчати банально не мають часу. Але YouTube нам у допомогу — там більш наочно все (сміється).
  
  Було дуже сильне навчання по тактичній медицині, регулярно їздили на стрільби на полігон, метали бойові гранати, постійні піші марші по 10 км у повній амуніції. Після цього я себе відчував впевнено і був готовий іти в бій… Рівно до того моменту, поки не потрапив у зону проведення бойових дій, де вже стало зрозуміло, що ніхто не підготує до війни так, як сама війна.
  
  Тому, якщо брати загалом, то добре, що ця підготовка була. Все навчання мало зайняти 7-21 день, але у зв’язку з ситуацією на Яворові нас перемістили в резерв і готували там. У зону бойових дій у Донецькій області я прибув 28 травня. 

• Розкажи про дві протилежні речі. Що найгірше та найкраще дав тобі вибір боронити Україну?
  До війни я знав, що у нас є армія, але коли туди потрапив, то мої уявлення себе не виправдали. Є речі, які регулярно збішують, є особи, які є військовими лише на папері, є вище керівництво, яке застрягло в бюрократії. Було помилкою надто ідеалізувати.  
  А найкраще — це побратими, які на цей період стали моєю сім’єю. Це особливий зв’язок, який на роки.
  
  
• Рано чи пізно ця війна закінчиться. Чим плануєш займатися далі? Повернешся в офіс чи хочеш докорінно змінити життя?
  Війна обов’язково закінчиться нашою перемогою! Я не задумуюсь про майбутнє, як і що воно буде. Знаю точно, що мене чекають в тих місцях, де я був до війни — вдома та на роботі, чекають колеги та друзі.